IIR BUSINESS SCHOOL STORIES

Наталя Різен

«Важливо кожен день відкривати для себе щось прекрасне»

Розкажіть трохи про себе, чим Ви займаєтесь?
Я родом з України, зараз живу в Гранаді, тут ми з чоловіком Віллі Лепплатіньє (художник, кубіст, колекціонер іспанського живопису та скульптури) у 2014 році відкрили галерею ArtUnity. Поштовхом до відкриття галереї став художній українсько-іспанський плінер. Ми проводили його в Гранаді у 2013 році за участі таких українських митців, як Сергій Савченко, Олексій Малих, Матвій Вайсберг та іспанських: Антоніо Кордоба (родом із Гранади) і Корнелло Трінада (митець і викладач у художній академії Гранади). Після проведення цього заходу в жовтні 2013 року, після Олекси вночі виставки у Малазі тих художників, які разом працювали на плінері, у липні 2014 року ми вирішили відкрити свою галерею. На даний момент у нас проходить виставка відомих, молодих і талановитих українських скульпторів братів Зігура. 29 вересня ми провели вернісаж виставки. На відкритті був Нікіта, Єгор, на жаль, не зміг бути присутнім через те, що брав участь у колективній виставці-аукціоні в Нью-Йорку. Виставка їхніх робіт у нашій галереї доволі популярна, щодня у нас бувають відвідувачі, їм подобається побачене. 9 жовтня про нас написали в регіональній газеті.

✏Чи важко організувати свою виставку? Які труднощі можуть виникнути в процесі?
Будь-яка виставка, звичайно, потребує певних зусиль. Напевно, найскладніше — доставка. Об‘ємні картини та скульптури треба якимось чином транспортувати з України і назад. Наприклад, наша наступна виставка планується за участі іспанського скульптора і художниці, яка живе на Ібіці. Тут уже буде простіше.

 

Чи маєте Ви якусь допомогу чи підтримку з боку місцевої діаспори або влади?
Від діаспори не маємо підтримки. У Гранаді, на жаль, на даний момент немає активної діяльності діаспори. В основному українці живуть у Малазі. Завдяки місцевій адміністрації про нас розповіли у регіональній газеті «Ідеал». В принципі, ми не звертаємося по допомогу до адміністрації чи діаспори.

Як Ви ставитеся до своєї діяльності: як до хобі чи роботи?
Напевно, це і хобі, і робота. Ті вернісажі, які ми проводили, були за участі не лише митців, але й музикантів, поетів. Звідси й назва говорить сама за себе — поєднання різних напрямків у мистецтві. Тому я б назвала це гармонійним поєднанням. По-перше, це цікаво, по-друге, це приносить велике задоволення не лише нам із чоловіком, але й відвідувачам і колекціонерам.

Тобто українське мистецтво доволі популярне в Іспанії?
Так, це правда. На вернісажі братів Зігура серед присутніх був відомий сирійський скульптор, який зараз проживає в Гранаді, Ассам Альбача (закінчив інститут Сурікова в Москві, вільно говорить російською). Після вернусажу братів Зігура він сказав, що за останні 10 років тут не було такої цікавої виставки, як виставка братів Зігура.

Ви підбираєте певну тематику виставок? Чи є у Вас якісь критерії чи вимоги до художників та скульпторів?
Тут є декілька критеріїв. Одним із основних є те, щоб роботи, в першу чергу, надихали нас із чоловіком. Наступне — ми надаємо перевагу не іспанським художникам, а швейцарським, італійським, сирійським, перш за все, українським. Ми хочемо познайомити публіку в Гранаді саме з українськими митцями.

 

Ваше життя безперервно пов‘язане з мистецтвом: все починалося з музики, зараз це живопис та скульптура. Як мистецтво повпливало на Вас в цілому?
Якщо говорити про музику, то протягом всього життя вона присутня щодня. Напевно, зв’язок з музикою і живописом доволі логічний. Важливо кожен день відкривати для себе щось прекрасне.

 

 

 

Олександр Прохоренко

«Треба створити свій океан і в ньому плавати»

Як з’явився Milk bar, чому треба плавати в своєму океані та що треба робити для успіху свого бізнесу? На ці питання дає відповідь харизматичний і талановитий Олександр Прохоренко, співзасновник Milk bar i Dogs&Tails.

 

✏Як Ви прийшли у ресторанний бізнес?
Напевно, як і в кожної дитини, є якась мрія: стати поліцейським, космонавтом чи президентом. У мене — відкрити свій маленький ресторанчик з атмосферою, як в італійських фільмах, де постійно зустрічають, проводжають, розсаджують гостей, усі спілкуються один з одним. І саме так у моїй свідомості залишився певний відбиток, що мені буде цікаво це робити. Чіткої мети, відкрити ресторан або вирости й стати ресторатором, ніколи не було. Ця мрія трансформувалася в реальність лише за збігом певних обставин.

 

 

✏У Києві доволі жорстке конкурентні середовище. Чи були якісь ризики при відкритті Milk bar та Dogs&Tails?
У книзі “Blue ocean strategy” ідеться про те, що треба створити свій океан і в ньому плавати. Коли ти робиш щось конкуруюче, завжди є труднощі та проблеми. Тому ми створили такий блакитний океан. Звичайно, кондитерські та кав’ярні були, а саме тоді і відбувалося зародження тієї кавової культури (2014 рік). Почали з’являтися такі місця, як «Чашка», “One love espresso”. Ми відкрили Milk bar і Dogs&Tails якраз на піку цього тренду. Щодо ризику, то будь-який бізнес — це завжди ризик. Навіть найменш ризикована лотерея до цього відноситься. Ти ризикуєш втратити інвестовані гроші. Немає універсальної формули безризикового бізнесу. Якби така існувала, то скрізь були б лише успішні бізнесмени. Хтось іде на ризик, хтось боїться.

 

✏Тобто Ви ризикнули?
Так, це був поклик мрії дитинства та доволі сприятливий збіг обставин. Ми бачили чітку картинку того, чого саме хотіли, що треба реалізовувати, через це проект став успішним. Це було величезне бажання зробити щось для людей, для міста, щось кардинально нове. Ми були впевнені в своїх діях, але все одно розуміли, що це ризик. Скільки закладів відкривається, скільки зачиняється. Якраз тоді, коли ми відкрилися, сьомого березня 2014 року, була економічна криза в Україні, девальвація валюти.

 

✏Чи плануєте Ви нові проекти?
Місяць тому я вийшов із проекту, ми з Анею розділились. Вона продовжила свою справу, я вирішив почати своє. Маю чудову ідею проекту, шукаю локацію для його реалізації, але деталі — поки таємниця.

 

 

✏Існує думка, що власник бізнесу повинен постійно здійснювати оперативний контроль за своєю справою, тримати руку на пульсі розвитку, чи погоджуєтеся Ви з цим?

Це залежить від того, як ти спочатку поставиш себе перед працівниками, моделі поведінки, яку обираєш. Наприклад, сімейна модель, коли ти постійно контактуєш із працівниками, коли ви разом починаєте і ростете. Існує протилежна модель — власник не з’являється у своїх закладах і ніхто з персоналу його ніколи не бачив. У цьому випадку управління передається досвідченому менеджеру, який усе робить. На мою думку, бізнес працює тоді, коли ти ним займаєшся, береш безпосередню участь у розвитку. Інший важливий момент: як ти сприймаєш і ставишся до своєї справи. Тому треба з самого початку зрозуміти, як це функціонує і постійно слідкувати.

 

✏А Ви часто бували в Milk bar і Dogs&Tails і комунікуєте з персоналом?
Щодня.

 

✏Часто, коли говориш комусь «давай зустрінемось?», у відповідь чуєш “давай у Milk bar”. Як досягти такого результату, коли місце асоціюється із місцем зустрічі, із затишною атмосферою?
Це зробила вся команда, архітектори Студії Біленко, які працювали над оформленням. Формат доволі оригінальний, зручна локація. Американці говорять, що у ресторанного бізнесу є три правила: location, location і ще раз location. У цьому й полягає успіх. У нас концепція така, що не можна бронювати столики, тобто всі відвідувачі в рівних умовах, хто б це не був. До всіх однакове ставлення. Душевність та атмосферність закладу в тому, що все робиться з любов’ю до цієї справи.

 

✏Які маркетингові прийоми Ви застосовуєте для комунікації з клієнтами?
Чотири роки тому якраз почалося зародження популярності Instagram i Facebook, через які в основному і відбувалася комунікація. Ми не давали ніякої платної реклами, ми не платимо гроші за будь-який вихід у пресі. Тоді набирали популярності лайки, локації, чекіни. Ми просто вели свої сторінки в соцмережах. Перший рік самі наповнювали контентом наші акаунти, постійно щось фотографували, писали. З часом зробили таку посаду, як SMM-менеджер, який займається цим на професійному рівні. Згодом з’явилися stories, які набирають більше переглядів, ніж звичайні пости у стрічці. Треба постійно йти в ногу з часом. Звичайно, існують такі методи комунікації, як журнали, радіо, банери, але ми тоді ще зрозуміло, що не неефективно і застаріло. Наша цільова аудиторія дуже різна — люди, яких об’єднує любов до солодкого: від малечі до дорослих, які, наприклад, на вихідних збираються за сніданком і діляться своїми планами на вихідні або ж ділові партнери, які обговорюють важливі питання.

 

✏Концепції Milk bar і Dogs&Tails доволі різні. Чому саме така спеціалізація? Як народилися ці концепції?
Ідея Milk bar належить Ані Козаченко, вона завжди мріяла відкрити американську кондитерську. Після нашого знайомства із бренд-шефом Айзеком Корреа, цей задум трохи трансформувався. Нам запропонували, як краще зробити і назвати, на чому спеціалізуватися.

 

 

✏Які, на Вашу думку, мають бути критерії для відкриття успішного ресторану?
Працювати з професіоналами. Тоді й буде успіх. На початку ми не мали великого досвіду в сфері ресторанного бізнесу, ми зібрали команду справжніх професіоналів. Наприклад, Айзек Корреа, бренд-шеф, чудова людина, спеціаліст по кухні, ресторатор і власник своїх закладів. Його енергетика та знання були покладені в основу створення Milk bar. Олександр Катаєв, головний кондитер, теж дуже неординарна, розумна, різностороння людина з доволі великим досвідом, незважаючи на молодий вік. Він дійсно кондитер від Бога. Анастасія Годунова, яка перша нам сказала робити каву лише свіжого обсмаження. Ці люди підказували такі речі, про які ми не здогадувалися, щось не розуміли. Денис Біленко, який розробляв дизайн. Так, їхні послуги немало коштують, але коли ти збираєш цю команду професіоналів, то мінімілізуєш ризики.

 

 

✏Ви згадували про неймінг Milk bar і Dogs&Tails, вони мають неординарні назви. Як з’явилися ці назви?
Були різні варіанти зі словами bakery, pastry та іншими. Айзек якось мені надіслав повідомлення з «Milk bar», я питаю «що це?», у відповідь: «назва». Ця назва доволі нетривіальна, співставлення milk, яке асоціюється із солодощами та bar — із барною стійкою. Щодо Dogs&Tails, Аня хотіла відкрити заклад із монопродуктом, саме так і з’явилася назва — поєднання hotdogs i cocktails.

 

✏Ви досягли своєї мети на даному етапі? Чи задоволені Ви досягнутим?
Думаю, що поки не повністю реалізував свою мрію. Партнерство в бізнесі це добре, але хочеться почати свою справу. Ти сам приймаєш рішення, розвиваєш бізнес у тому напрямку, який вважаєш правильним.

 

✏Існує думка, що коли ти сам у бізнесі, то може переважати суб’єктивна думка певної особи. Що краще: партнерство чи бути одноосібним власником бізнесу?
Залежить від людини: або ти керуєш, або керують тобою. У партнерстві часто люди доповнюють одне одного. У нас з Анею вийшла вдала кооперація. У нас були схожі погляди та уявлення про бізнес.

 

✏Як Ви ставитесь до вислову «ніколи не будуй бізнес із друзями і сім’єю, бо втратиш і друзів, і сім’ю, і бізнес»?
Це правда. Але, з іншого боку, мені відомі випадки, коли чоловік і жінка керують великим бізнесом. У цьому випадку, по-перше, треба правильно розподілити обов’язки, по-друге, повинен бути один лідер. У корабля не може бути двох капітанів. У такому разі непорозумінь треба керуватися питанням «що важливо для компанії?», а не для тебе самого.

 

✏Хто для Вас є прикладом серед рестораторів України?
Безперечно це Дмитро Запорожець, мій друг. Я захоплююсь усіма його проектами, він відкрив цілу ресторанну імперію в Харкові, має свої готелі, у Києві це «Любимый дядя», «Жизнь замечательных людей». Я часто буваю в його закладах. Це атмосферно, смачно, з позитивною енергетикою.

 

✏Як Ви плануєте свій робочий день, що встигаєте і виконувати роботу якісно, і виділяти час на хобі?
Для цього й існують партнери. Якщо ти присвячуєш час для хобі, то партнер може підстрахувати. Багато хто робить своїми партнерами шеф-кухарів, менеджерів. Усе залежить від рівня довіри і від того, наскільки довго ви співпрацюєте.Треба відповідально ставитися до тайм-менеджменту і тоді можна все встигати. Зі свого досвіду скажу, що суміщаю роботу з альпінізмом, експедиціями, це допомагає відкривати нові горизонти, розширювати рамки в бізнесі й житті вцілому. Крім цього, я цікавлюся грузинською культурою, зокрема вином і виноробством. Проте коли займаєшся однією справою, менше часу приділяєш для іншої. Якщо надаєш перевагу бізнесу, то викладаєшся на всі сто відсотків, не займаєшся сім’єю, собою та своїми хобі.

Автор Дар’я Бєлих

 

Doctor Sam

«Важливо не просто заробляти гроші, а робити щось значуще»

Сьогоднішній учасник нашої рубрики IIR Business School надзвичайно різностороння людина. Засновник і директор Медичної мережі Doctor Sam, викладач, тренер із особистісного розвитку і бізнес-коуч, медіаконсультант, громадський спікер зі спеціалізацією у сфері фінансів, бізнес комунікацій, академічних питань і питань взаємовідносин, а також автор книги The neuroscience of personal growth: Exploring the neural dynamics of change and development. Розмова із Самом Агановим про покликання, курйози і плани.

— У який момент Ви зрозуміли, що треба починати свою справу? Якщо Ви зіткнулися з державним сектором, то що, на Вашу думку, потрібно змінити в цій сфері в першу чергу?
— Із державним сектором медицини в Україні я познайомився, коли просто потрапив у лікарню на екскурсію. У державних лікарнях ніколи не працював і ніколи не звертався, як пацієнт. До країни я приїхав  на запрошення американського фонду, який планував інвестицію в приватну клініку. Мене запросили на певний термін з чіткими цілями вивести клініку на певний рівень, після чого я і планував повернутися в Америку. Перша частина пішла за планом, а друга – повернутися додому – трохи змінилася. Вийшло так, що поки я працював, побачив медицину в Україні зсередини, проте переважно це були приватні заклади.
Коли я потрапив у державну лікарню, то зрозумів: є що змінювати, і такого немало. В першу чергу з’явилось бажання виправити дві речі. По-перше, показати людям, якою може бути медицина, коли вона дійсно грамотна, коли є системний і цілісний підхід, коли лікарі працюють один з одним. Тут така проблема: пішов пацієнт до одного спеціаліста – він свою справу зробив і відправив до іншого; пішов до іншого – він, без сумнівів, гарний спеціаліст, але проблема в тім, що між ними нема ніякої комунікації. У медицині такий розірваний механізм не працює. Мультидисциплінарну медицину потрібно зробити інтегрованою. По-друге, хотілось змінити імідж лікаря. Я звик до цього в Америці. Коли говориш: «я — лікар», одразу вимальовується образ успішної людини, яка живе в достатку. Адже на лікаря довго і важко вчитися, а потім, на практиці, ця професія вимагає повної самовіддачі і відповідальності перед пацієнтом за його життя та здоров’я.
Я переконаний в тому, що лікарі повинні заробляти достатньо.

— Ви не шкодуєте, що залишилися в Україні?
— Ні-ні, я дуже радий, що ми це все зробили. Мені по життю щастить з одним — хорошими людьми. На моєму шляху зустрічаються чудові люди. Ми досить швидко зібрали команду однодумців, із якою ми поділяємо цю пристрасть до нашої справи, ту думку, яка має бути. І з тих перших хвилин, коли ми знаходилися ще на етапі планування, вже було розуміння, що у нас співпадають думки та ідеї, і ми впевнено йдемо до їх досягнення. Через це я жодної хвилини не шкодую, що залишився тут.

— Із якими труднощами Ви зіткнулися, коли починали свій бізнес? Чи були на Вашому шляху якісь курйозні випадки?
— Курйозних ситуацій вистачає. Зазвичай, вони пов’язані із застарілою системою. Наприклад, в Україні є певні стандартні вимоги до приміщень медичних закладів, які не відповідають сучасним технологіям. Наприклад, візьмемо кабінет офтальмолога. Довжина такого приміщення визначається старими умовами діагностики відповідно до Таблиці для перевірки гостроти зору з друкованими літерами. Відстань між пацієнтом і такою таблицею повинна бути 5 метрів. Проте, невеликі сучасні проектори роблять безглуздою потребу дотримуватися такої відстані.
Насправді, ми не повинні просто так говорити, що щось не так.  Жалітися — найлегше, але треба діяти, тоді і буде краще.

Наприклад, інтернатура. Багато хто говорить, що в Україні  не достатньо кваліфікованих лікарів. Та цілком зрозуміло, що для власників приватних клінік, програма інтернатури – додаткові  витрати: від людських ресурсів до фінансів. На жаль, потім виходить так, що молодь їде закордон, на семінар чи стажування, і залишається там, де є можливість більше заробляти і перебувати у кращих умовах праці. Але ж нам самим потрібно  створити такі  сприятливі умови, щоб не втрачати цих талановитих молодих спеціалістів. Бо за ними майбутнє, як всієї галузі, так і здоров’я населення. Враховуючи це, ми взяли нас себе відповідальність приймати лікарів-інтернів на свої клінічній базі, бо хочемо бути частиною рішення, а не складовою проблеми.

Із труднощів: знайти персонал та створити ефективну організацію.  Завдання адміністративного управління – забезпечити оптимальні умови роботи медичним працівникам. Якщо це буде зроблено, кваліфікований персонал зробить усе інше.

— Чи бути молодій медицині в Україні? Чи, можливо, молодим спеціалістам не довіряють, просто, через відсутність досвіду?
— Це залежить від лікаря. Ми маємо молодих спеціалістів, лікарська діяльність яких доводить високий рівень професійної грамотності. Починаючи з того, як лікар себе поводить, спілкується, і продовжуючи правильністю вибору тактики ведення різних клінічних випадків: нехай то обстеження чи процес лікування – у пацієнтів і колег формується про них досить висока думка. Очевидно, що потрібна культура менторства від старших і досвідчених лікарів. Але, водночас, молоде покоління має і свої переваги – це знання англійської мови, що відкриває їм доступ до найбільш відомих міжнародних джерел доказової бази та найкращої медичної практики.

— Наскільки мені відомо, Ви маєте ступінь МВА, який отримали в Америці, і зараз працюєте бізнес-коучем. Як Ви прийшли до бізнес-коучингу, та чи вважаєте Ви менторство важливою складовою кар’єри? І чи є хто-небудь, кому коучинг не допомагає.
— Коучинг не допоможе тим, хто не хоче розвиватися. У мене два наукових ступені: Ph.D. клінічна психологія, спеціалізація нейропсихологія. Деякий час я працював у шпиталі, та у певний момент я зрозумів, що потребую додаткової бізнес-освіти для більш ефективного управління.  Досвід — це добре, але треба мати і якісну освіту. Тому я і вирішив повернутись до навчання. Ph.D. я отримав у Каліфорнії, а МВА — у Колорадо. Ця освіта та досвід управління допомогли мені стати ще й бізнес-коучем. В своїй практиці я віддаю перевагу бізнес-коучингу у порівнянні з психотерапією.

—  Чи є у Вас той самий коуч?
— Мені здається, я вчусь у багатьох людей. Немає значення, у яких ми стосунках, чи яка ієрархія в структурі, я вчусь у кожного потроху.

— На даному етапі Ви отримали те, чого хотіли? Можливо, здійснилася якась довгоочікувана мрія?
— Так, я задоволений тим, що зараз роблю. У дитинстві я мріяв стати філософом. Але тоді я ще не уявляв, що колись буду відкривати та управляти клініками. Нині я розумію, що життя недарма привело мене до цього. Я люблю те, чим займаюся. Для мене важливо, щоб те, що я роблю, подобалось мені, бо життя занадто коротке, щоб робити  те, що не до вподоби.  Мені пощастило, я швидко визначився з професією. Я почав вивчати філософію, досить швидко відкрив для себе психологію, потім – бізнес.
Сьогодні я почуваюся щасливим:  я хочу йти на роботу, хочу бути тут, із цими людьми. Для мене це важливо не лише, як для професіонала, але і як для батька. Я прагну привчити донечку до певних цінностей: важливо не просто заробляти гроші, а й робити щось значуще. Макс Вебер, наприклад, говорить про концепцію «Beruf». Це поняття об’єднує покликання і професію.
Якщо ти поставив мету і відчуваєш прилив енергії для її досягнення — це хороша мета, треба йти до неї.

—  Які у Вас плани на майбутнє? Чи є щось глобальне?
— Ми плануємо розширити нашу медичну мережу. Плануємо відкрити великий госпіталь. Хочемо, щоб наш бренд у людей асоціювався з якісною, грамотною та експертною медициною. Щоденно працюємо над тим, щоб заробити довіру клієнтів.  А це дуже важливо і відповідально, бо наша діяльність стосується здоров’я – найціннішого, що має людина.
Ми прагнемо показати не просто якісний сервіс, грамотного лікаря, приємний персонал під час  відвідування клініки, а й те, щоб клієнт переконався, що такого досвіду, як: «мені сьогодні не пощастило, бо вчора в когось з персоналу був невдалий день» – просто, не буде. Високу якість на постійній основі можливо забезпечити лише дотриманням відповідних стандартів у роботі.
Глобально, в нашій найближчій перспективі – впровадження міжнародних стандартів якості.
Коли ми лише задумували свій проект, то вирішили: ми зробимо все, щоб досягти якісної медицини на чолі з успішними лікарями.

 

Автор Дар’я Бєлих

 

Pronin & Partners

«Ким би ти не став, завжди треба у собі залишати щось моральне та духовне»

—    Чому саме право і що було до Pronin & Partners?
—    Я професійно займався спортом, коли навчався у школі і потім планував вступити на фізкультурний факультет до Черкаського університету, я народився і виріс у цьому місті. Трохи згодом ми почали вивчати новий предмет — право. Одного разу була така ситуація, учитель спитав «що таке держава?», я відповів своїми здогадками, наскільки це було можливо для учня 9-го класу, після чого пролунала фраза «дивіться на Проніна, він ніколи точно не стане юристом». Після цього випадку я став активно цікавитися цим предметом, розглядав як можливу майбутню професію. Батьки займалися моєю освітою, освітою моєї сестри, всіляко підтримували, казали, що в мене є задатки оратора і вміння переконувати. Відтоді я брав участь у всіх шкільних конференціях, пов’язаних із юриспруденцією. Згодом вирішив все-таки вступити на юридичний факультет у КНУ ім. Тараса Шевченка. Тоді я вже знав, що точно хочу бути саме адвокатом. Я почав працювати після третього курсу, це були звичайні юридичні компанії, у які дуже важко влаштуватись. Усе починалось із банальний розсилок резюме на e-mail компаній, які автоматично потрапляли в спам, закінчувалося тим, що я просто розносив надруковані резюме по Києву або телефонував керуючим партнерам напряму, якщо мав їх номер телефону. Саме так я натрапив на одну компанію, яка дала мені старт, необхідну кількість знань, побачив, як це все виглядає зсередини. Я пропрацював там рівно рік. На свій випускний зустрілися з другом, який приїхав привітати, розповів йому про свою роботу, що не влаштовувало та інше. Він мені відповів «а давай відкриємо свою юридичну компанію?», це було достатньо неочікувано для мене. Такий експеримент на той час був для мене трішки шоковим, я не уявляв, як це студенту потрапити на юридичний ринок, де лише в Києві було вже зареєстровано близько 600 юридичних фірм, як конкурувати, як спілкуватися з клієнтами, які побачать тебе і не будуть довіряти. Саме так потім і виявилось. Відкривати свою фірму тоді було достатньо дорого. На наступний день я зателефонував батькам, поділився цією ідеєю. Вони мене підтримали, адже й самі мають свій бізнес. І ми винайняли офіс за 3280 грн. на Глибочицькій, 16 між автомийкою і шиномонтажем, двоповерхова будівля колишньої макаронної фабрики, яка не мала жодної системи обігріву. У нас був офіс 19,5 кв.м. Батьки відправили шкільні столи, щоб ми хоч якось облаштували цей простір. Ми поставили свої ноутбуки, з допомогою батьків придбали принтер, сканер, ксерокс і одне-єдине крісло, лише згодом придбали друге. Із першого гонорару змогли купити якісь меблі з ІКЕА. Потім почався Майдан, ми пробули там три місяці, познайомилися з такими ж активними молодими людьми, які потім почали створювати або брати участь у громадських організаціях з питань контролю влади, допомагали армії, ми разом їздили у Слов’янськ. Ці знайомства дали нам клієнтів, ці організації почали отримувати міжнародні гранти тощо.


—    Після навчання у Франції, чи не хотіли б Ви залишитися закордоном і почати свою справу там?
—    Такого не було, мені там було ментально некомфортно. До негромадян було ставлення, як до людей другого сорту. Максимум, що могло бути після закінчення коледжу — вступ до Сорбонни, ці навчальні заклади мали контракт про співпрацю одне з одним, а потім робота касиром у маркеті. Я розумів, що зможу себе краще реалізувати в Україні.
—    Ви доволі успішно ведете свій бізнес. Чи отримували Ви для цього спеціальну освіту?
—    Ні, спеціальної освіти я не отримував. Спеціальна освіта — це життя. Виключно метод помилок, усі наші «гранітні сходи» були саме так і побудовані. У деяких випадках, на жаль, страждали і клієнти, але нам вдавалося заглажувати певні конфлікти. Це й стало  тим підґрунтям. Звичайно, відвідував майстер-класи та семінари, на яких розповідали про те, як вести свій бізнес, ці заходи мали для мене лише мотиваційний характер.
—    Чи не заважає юридична практика бізнесу і навпаки?
—    Десь заважає, десь допомагає. Мої колеги часто кажуть, що їм довелось чимось жертвувати, від чогось відмовлялися, наприклад, у виборі між викладанням та юридичною практикою. Мені дуже подобається практика, адвокатура безпосередньо. Коли я отримав статус адвоката, почав захищати чиїсь інтереси, отримувати цікаві кейси, то часто задумуюся про те, що я б пожертвував бізнесом заради практики. Зараз доводиться поєднувати і те, й інше, але рано чи пізно, звичайно, доведеться обирати.
—    Як щодо менторства для починаючих юристів?
—    Це непогано, але якщо не більше шести місяців, тому що ти для себе переймаєш модель поведінки цієї людини. Тим паче, коли ти починаєш вважати його своїм авторитетом, у всьому рівняєшся на нього, приміряєш його костюм супермена на себе. А це вже не дуже добре, бо немає тієї ідеальної моделі поведінки, думки, точку зору, ти не розумієш, що добре, що погано. Тому шість місяців найкращий термін, щоб не встигнути звикнути до когось.


—    Від яких принципів Ви б не змогли відмовитися?
—    Незважаючи на те, що я постійно кажу, що одна з вимог нашої роботи — бути професійно нечесним: на переговорах, у судах. Як не крути, про це мало хто говорить, але всі визнають. Я для себе вирішив, що основний принцип — чесність, це дуже важливо. Якщо ти чесний перед клієнтом, тоді не доведеться брехати у випадку невдачі. Тоді страждає репутація, коли заплутуєшся у своїй же історії. Чесність перед партнерами, вони мають певну владу, нечесність перед ними призводить до конфліктів. Чесність перед колегами, не треба лицемірити і обговорювати їх за спиною. Другий принцип — яких би ти висот не досягав, завжди треба мати опору. Наприклад, у вигляді молодого покоління. На курсах правничоі майстерності я став певним містком між молодим поколінням юристів і більш старшим і досвідченим. Я не можу не відповідати на численні повідомлення у Facebook від студентів, не можу не привітатися з кимось із них. Ким би ти не став, завжди треба у собі залишати щось моральне та духовне.
—    Які у Вас плани на майбутнє?
—    Щодо бізнесу — удосконалювати свою фірму. Це банально, але насправді дуже складно. Ми працюємо над цим щодня. Щодо юридичної практики, то доволі важливою метою для мене є представлення інтересів держави у великих міжнародних інстанціях. Наприклад, міжнародний кримінальний суд ООН у справі України проти Росії. Зараз ми ведемо переговори з представниками кримськотатарського народу та першими особами в державі, щоб ми також могли представляти позицію перших. Адже кримськотатарський народ не має представників у міжнародному кримінальному суді. Плануємо увійти до команди юристів, які захищають інтереси наших політв’язнів, щоб вони повернулися додому. Глобальна мрія — щоб закінчилась війна, щоб було мирне небо над головою.

 

Автор Дар’я Бєлих

 

Bookowina

«Без факапу — «ні» стартапу».

Говорили із засновницями молодого стартапу (існує з лютого 2017 року), Юлею Ніколаєвою та Анею Цяцько, ідея якого щомісяця надсилати коробку з вином/какао та відбірними книгами, про назви яких читач не здогадується. Про культуру, Донцову і китайську працю.


Як народилася така ідея?
Вона народилася доволі банально на роботі. Я зустріла свою колегу, яка жалілася, що для неї прийшов бокс із косметикою, яка не підійшла, тому намагалася кудись притулити. І я подумала «ну, невже не можна класти в бокс щось таке індивідуальне, що точно підійде». Я пошукала в Інтернеті схожі ідеї. Там пропонували надсилати бокси з їжею, зі спіднім. Я багато читаю і зрозуміла, що в мене великий інтерес до книжок. Так народилася така ідея, згодом вона трансформувалася в коробку. Коли ми штормили щодо назви Аня Цяцько (співзасновниця) запропонувала назвати «Буковина». Ну, якщо така назва, тоді треба ще й вино класти. Так
з’явився концепт.

Чим кожна з Вас займається?
Каріна Реп’ях — наш SMM-менеджер. Юля Ніколаєва — контент-маркетолог, Аня Цяцько раніше була пов’язана з журналістикою, а нині спеціаліст із комунікацій.

Є такий вислів «без факапу — «ні» стартапу». Чи справедливий він по відношенню до Вашого проекту?
Думаю, так. Наш найбільший факап зі столами, робочим простором. Поки ми працюємо в умовах, наближених до китайської нелегальної організації. Але, думаю, що Джефф Безос (засновник Amazon — прим. ред.) починав так само і пакував свої перші замовлення в гаражі на підлозі. Ми зараз орендуємо офіс. З інвестицій було лише те, що ми колективно зібрали з нас трьох. Спочатку у нас не було місця для зберігання книжок, тому вони лежали в мене вдома у
вільній кімнаті. Адже у нас тоді не було таких об’ємів і вистачало місця. Через те, що у нас сервіс передплати — це нас застрахувало від провалу у фінансову яму. Нам не треба дорогого офісу чи магазину. Наш логотип розробили друзі, соціальні мережі ми ведемо самі. Я вважаю, такий кейс не соромно покласти в портфоліо і показати комусь.

Як Ви бачите «обличчя» своєї аудиторії? На кого ви орієнтуєтеся? Здогадуюся, що це в основному дівчата.
До речі, ні, не дівчата. Дорослі чоловіки також наша основна аудиторія серед підписників. Наша цільова аудиторія — це люди, які читають більше, ніж шість книг на місяць. Я називаю їх «книжковими снобами». Це люди, яких елемент сюрпризу приваблює більше, ніж інше. Переважно це люди, які розбираються в літературі. Ми використовуємо непересічні книжки. Тобто на розкладці в «Ашані» ти їх не знайдеш. Наприклад, у нас є клієнтка, яка стабільно щомісяця купує наші бокси, їй недостатньо двох книжок на місяць.

Що для Вас успіх у Вашому проекті? Яка мета проекту?
Спочатку проект створювався не як такий, на якому можна заробляти гроші. Не це було самометою. Ми прагнемо створити цю культуру читання. Люди читають мало. Треба популяризувати молодих українських письменників, зарубіжних, які дійсно варті уваги, але не користуються популярністю. Зорієнтувати людей, що читати. У мене буває таке, що приходжу в книгарню, бачу стелаж і думаю «хто це за автор і що за роман». Так само й інші, а в результаті купують чергового Дена Брауна чи Жадана, або взагалі Донцову. У першу коробку ми поклали Максима Дупешка «Історія варта цілого яблуневого саду», нам написали, що дуже вдячні за неї, бо в магазині навіть не подивилися в її бік. Цей проект для того, щоб люди відкривали для себе
дійсно якісну літературу.

Які регіони читають найбільше?
Львів, Київ, останнім часом Черкаси. Ще на півроку є підписка у дівчинки з Волинської області. У таких невеличких містах і селищ немає книгарні з великим вибором, який є у нас. Якщо книжка не підійшла отримувачу, ми її завжди замінюємо безкоштовно і робимо це, поки не буде того, що підійде читачу.


Які основні канали комунікації з читачами? Як Ви «розкрутилися»?
Для нас самих це було сюрпризом. Просто експеримент. До цього ми повели невеликі опитування серед друзів і знайомих з питанням «ти б таке купив?» -«я б таке купив.» Ми навіть день обрали невдалий для піару, це був вихідний, але за годину ми отримали сто підписників. Ми думали створити сторінку, отримати декілька замовлень, щоб у квітні їх надіслати. Вийшло так, що нам довелось за тиждень розіслати багато боксів ще на початку березня, пройшло лише два тижні, з моменту початку. Було щось схоже на “shut up and take my money”. Згодом вийшла стаття про нас на The devochki та інших різних видавництв. Це теж нам принесло певну аудиторію. Таким чином, через активну аудиторію з нами зв’язуються видавництва. Ми ще не запустили платну рекламу на Фейсбуці , адже замовлень поки вистачає з «натуральної» реклами. Ми запустимо рекламу, як тільки матимемо ресурси для якісної обробки більшої кількості замовлень.

Автор Дар’я Бєлих

 

О финансовых рынках от А до Я

11 июля стартовал четвертый курс летней программы IIR Business School «Финансовые рынки и управление капиталом» Вячеслава Базылева.

На протяжении 5 модулей курса сертифицированный коуч, трейдер с 13-летним стажем ознакомит слушателей с структурой рынка, его возможностями, поможет сформировать пошаговый алгоритм действий, который предшествует открытию сделки, а также составить личный план торговли и торговую стратегию.

Уже на первой лекции были рассмотрены существующие мировые рынки, известные биржи и особенности работы трейдера.

 

 

Анна Юдина

12.07.2017

 

 

«Главное – любить то, что делаешь»

Интервью с Владом Гениным

«Работая в Америке около 30 лет в таких университетах, как Стенфордский и Калифорнийский, я все больше понимал, что украинское высшее образование дало миру многих людей, которые участвовали в его изменении. Взять хотя бы тот факт, что Игорь Сикорский, киевлянин, является автором всей линейки американских вертолетов Sikorsky. Во времена СССР наша Украина всегда находилась в тени, и ее успехами пользовался Советский Союз, ну а сегодня его преемник, Российская Федерация. Но не стоит забывать, что во всех достижениях кибернетики, ракетостроения и во многих других областях, пальма первенства должна принадлежать Украине. Поэтому я решил в это не очень легкое время для моей родины участвовать в процессе ее нового утверждения в мировом сообществе,» — поделился своим мнением Влад Генин, доктор бизнес администрирования (США, Силиконовая Долина), декан факультета бизнеса, профессор менеджмента и инженеринга, бизнес-тренер международного уровня и будущий лектор IIR Business School.

В связи с открытием следующей осенью онлайн курса «Бизнес-стратегия для CEO» Влада, мы не могли не воспользоваться возможностью и не познакомить Вас с интересным человеком, профессионалом своего дела и его уникальным подходом к обучению студентов.

Влад Генин родился и вырос в Киеве. Он был главным инженером крупных оборонных и гражданских предприятий СССР. В конце 1980-х годов начал свою карьеру в США в Силиконовой долине, в области международного развития бизнеса, конверсии обороны, высоких технологий и передачи интернет-технологий.

С 1994 года он являлся главным координатором программы в Моррисонском институте в Стэнфордском университете, директором колледжа при Университете Феникса и содиректором международной программы UCLA-Stanford. Влад был советником американских и зарубежных университетов по международным образовательным программам, а также являлся заместителем председателя Международного комитета Американского архитектурного института (Сан-Франциско). Вместе с Михаилом Горбачевым он был избран членом Международной академии наук и бизнеса.

Несколько лет назад, выступая в ООН, Влад получил вопрос, кто его аудитория и какова его миссия в программе бизнес-стратегии. Несмотря на то, что это было неожиданным, он ответил, что готовит будущих CEO (руководителей компаний) Силиконовой Долины. Говоря фактами, среди почти 10 тысяч его американских выпускников, многие – руководители старшего звена, на пример только Apple Computers наняло 360 из них.

На протяжении онлайн курса «Бизнес-стратегия для СЕО» каждый его участник становится СЕО, а не просто студентом. Как объяснил Влад Генин, одной из задач высшего образования есть формирование и строительство чувства уверенности в себе.

«Студенты не должны видеть себя только в роли учеников. Мотивация поднимается в несколько раз тогда, когда они чувствуют, что изучают вопросы для того, чтобы завтра принимать решения в руководящих должностях. Человек представляет себя в новой роли представителя высшего менеджмента, и процесс обучения становится совершенно другим, а его результаты во много раз выше. Более того, студенты начинают верить в то, что они действительно могут быть такими руководителями. В-третьих, они приходят на интервью после того, как побывали в этих ролях в стенах университета, и естественно, выглядят на интервью более привлекательно».

Таким образом, курс подготовит его участников не только к выполнению миссии СЕО и разработке бизнес-стратегии, но и улучшит навыки лидерства, которые, по мнению Влада, — необходимы для будущего руководителя.

«Прежде всего, человек должен иметь талант “inspirational” (вдохновляющего авт.) лидера в общепринятом понимании, который способен увлечь людей своими идеалами, идеями, а не являться микро-менеджером и только следить за выполнением ими поставленными задач. Необходимо также и критическое мышление. Ведь любой СЕО должен уметь анализировать ситуацию и принимать решения. Одним из самых важных качеств так же является «personality» (личность авт.) — это умение одновременно быть дружественным и требовательным».

Профессор считает, что у украинских студентов есть все возможности для того, чтобы стать представителями высшего менеджмента успешных компаний.

«У меня есть устойчивое впечатление, что в интеллектуальном плане украинские студенты находятся на очень высоком уровне. Образование в Украине хорошо сопоставимо с американскими исследовательскими университетам. Факты – упрямая вещь: сегодня в Силиконовой Долине, около 50 стартапов – киевские».

Главное, как говорит Влад Генин, — это любить то, что делаешь, поэтому мы с нетерпением ждем начала его онлайн курса.

 

 

Анна Юдина

12.06.2017

 

 

Секреты успешности: деловой этикет, персональный брендинг и бизнес-коммуникация

 6 июня в стенах Института международных отношений был запущен курс «Персональный брендинг и бизнес-коммуникация». Лектор тренинга —Фарид Сафаров, бизнес-тренер, эксперт в сферах этикета и дипломатического протокола, специалист международного права и международной экономики.

Первый модуль был посвящен деловому этикету. Участники ознакомились с особенностями приветствия, вручения визиток и прощания на деловых встречах. А также, на практических примерах рассмотрели нормы внешнего вида для женщин и мужчин, который сможет создать первое впечатление целеустремленного и уверенного в себе человека, который точно владеет секретом успеха.

 

 

Анна Юдина

07.06.2017

 

Илья Бачурин: «Если ведьмы творят магию, то они мои конкуренты. Ведь я тоже маг, но в психологии убеждения» 

27 мая был запущен 7-модульный курс «Психология влияния: наука убеждения, логика манипулятивных технологий» корпоративного тренера, специалиста в сферах психологии влияния и убеждения, поведенческой экономики и теории принятия решений Ильи Бачурина.

На двух прошедших лекциях участники рассмотрели систематические когнитивные искривления, теории принятия решений и ознакомились с интегральной моделью, как алгоритмом убеждения. 3 июня, на практической части второго модуля некоторые из них даже испробовали себя в роли баллотирующихся депутатов Верховной Рады и их агитаторов.

 

 

 

Анна Юдина

03.06.2017

 

Олег Демчик: «Искусство переговоров – это значит не быть лучшим, а быть убедительным»

25 мая стартовал тренинг-курс «Деловые переговоры: эффективные методики бизнес-коммуникации» Олега Демчика, президента Клуба профессиональных переговорщиков, сертифицированного медиатора, автора ряда тренингов и учебных методик.

За два проведенных модуля были рассмотрены на практических примерах стратегии ведение, позиции и интересы сторон, влияние картины мира на переговоры. А также участники попробовали себя в роли инвесторов и стартаперов.

 

 

Анна Юдина

03.06.17

Мы стартовали!

Официальное открытие IIR Business School

Шесть курсов. Два месяца. Незабываемый опыт и полезная информация. Эти слова могут означать только одно: 23 мая состоялось официальное открытие IIR Business School в стенах Института международных отношений. Этот проект дает возможность получить знания от профессионалов-практиков, приобрести навыки в сферах бизнеса, маркетинга, финансовых рынков, психологии влияния, делового этикета и переговоров, а также инвестировать в качественную альтернативную образование международного уровня.

Открытие Школы проходило в теплой, дружественной атмосфере и сопровождалось прекрасной музыкой, дегустацией вин и розыгрышем «Счастливая визитка». Посетители, среди которых были выпускники Института, дипломаты, политики и бизнесмены, также имели возможность оценить выставку картин.

Присутствующие спикеры представили свои курсы, которые будут проведены в следующие 2 месяца.

Фарид Сахаров, эксперт в сфере этикета и дипломатического протокола, проведет тренинг «Персональный брендинг и бизнес-коммуникация».

Лекторы Людмила Беглоян и Вадим Литвиненко ознакомили присутствующих с основными элементами своего курса «Контекстная реклама в Google Adwords. От старта до продвинутых настроек по 6 занятий «, который начнется в июне.

На 5 модулях по теме «Финансовые рынки и управление капиталом» Вячеслав Базылев расскажет о структуре рынка, его возможностях, торговой системе и риск-менеджменте.

Интересным и содержательным будет практический курс «2 уикенды по тонкости делового этикета» Марины Марцинюк, бизнес-тренера, эксперта в сфере этикета и делового протокола.

Однако 25 и 27 мая уже стартовали два тренинг-курсы: «Деловые переговоры: эффективные методики бизнес-коммуникации» Олега Демчика и «Психология влияния: наука убеждения, логика манипулятивных технологий» Ильи Бачурина.

Стоит отметить, что по случаю открытия Школы, и благодаря партнерским отношениям с нашими спикерами, на вышеупомянутые курсы действуют специальные цены — 2000 грн., 2500 грн.. Следующие программы стоить 12000 грн ..

Команда Школы также поделилась планами на будущее. Уже осенью будут запущены курсы на 3 и 6 месяцев, на которые в качестве преподавателей будут приглашены как отечественные, так и спикеры-практики из-за рубежа. Через год планируется запуск MBА (Магистерской программы делового администрирования) с ведущим иностранным партнером (вузом). И уже сейчас разрабатываются многие корпоративные программ.

Надеемся и сделаем все возможное, чтобы такая же легкая, непринужденная и приятная атмосфера царила не только на официальном открытии, но и на протяжении всей деятельности IIR Business School.

 

 

Анна Юдина 

01.06.2017